«Слідство ведуть екстрасенси» на СТБ – черговий приклад дбайливого ставлення каналу до своїх успішних зірок

Следствие ведут экстрасенсы

Після 11 сезонів «Битви екстрасенсів» на СТБ гріх було
не скористатися успіхом програми в інших форматах. Тож для тих, хто
більш-менш уявляє собі політику менеджменту цього каналу, проект «Слідство
ведуть екстрасенси» не став несподіванкою. По-перше, тут ніколи не кидають
своїх зірок. Своїх героїв залучають як експертів у всіх можливих проектах
власного виробництва. А якщо в цих героїв є потенціал, під них навіть
створюють власні проекти. Прикладів тому чимало – від Дмитра Карпачова,
який нині працює над трьома програмами каналу, до Макса Чмерковського, котрий
після успіху першого сезону «Холостяка» веде вже третій сезон ігрового шоу
«Кубу».

По-друге, самі герої «Битви екстрасенсів» так і просилися в
якийсь новий, спеціально для них створений формат. І такий формат знайшовся
дуже швидко – такий собі американський мок’юментарі про
медіумів-поліцейських. При тому, що «Битва екстрасенсів» на каналі триває з не
меншим, ніж досі успіхом, проект «Слідство ведуть екстрасенси» можна назвати
теж американським словом «спін-оф», тобто відгалуженням від материнського
формату. Ніде правди діти, відгалуження вийшло ще більш захопливим і
видовищним, аніж проект «Битва екстрасенсів».

Особливо це очевидно для тих, хто подивився всі чотири
прем’єрні випуски поспіль у суботу, 2 лютого. Відірватися
шанувальнику жанру від екранних перипетій можна було хіба що під час рекламних
пауз. Драматургію автори кожного випуску вибудували так, що змушували згадати
найкращі взірці детективно-містичного жанру.

Про те, що ця величезна робота велася давно, свідчили
пейзажі, в яких відбувалися події – чотири пари екстрасенсів, учасників і
переможців «Битви…» працювали над матеріалом улітку. Півроку знадобилося
групі, аби змонтувати матеріал. Ну, й запустити проект саме тепер, на тлі
певного міжсезоння в телепросторі – це теж грамотно.

Проте всі зазначені чесноти цього серіалу «на основі
реальних подій» тьмяніють на тлі самого матеріалу, з яким працюють екстрасенси.
Адже їм пропонують провести надприродними методами розслідування вбивств чи
самогубств. І тут на повний зріст постає чи не головна проблема
сьогодення – якась уже просто дика недовіра наших співгромадян до органів
слідства зокрема та МВС як інституції взагалі.

Проект СТБ «Слідство ведуть екстрасенси» показав усю глибину
процесу, який зародився на наших очах і, здається, нині вже просто буяє. Цей
процес можна було б умовно назвати постанням нового звичаєвого права. Де жодні
юридичні норми жодних кодексів не діють не тому, що не існують, а тому, що
порушуються тими, хто мусив би стояти на їхній сторожі. Це нове звичаєве право
цілком може відродити архаїчні форми справедливого покарання, аж до самосуду.

Коли я писала про існування подібного
формату в американській телеіндустрії, забула уточнити одну засадничу
відмінність медіумів, які допомагають поліції США, від екстрасенсів-учасників української
адаптації формату. Річ у тім, що до медіумів поліція США звертається під час
розслідування, тоді, коли всі традиційні методи вичерпано, але злочинця чи
зниклу безвісти людину знайти не вдалося. У версії ж телеканалу СТБ екстрасенси
провадять власне розслідування постфактум, коли кримінальну справу закрито й
здано до архіву.

Яскравим прикладом саме цього підходу став уже перший фільм
циклу, коли учасники проекту в нетрадиційний спосіб розкрили таємницю загибелі
двох молодих правоохоронців із Конотопа. Офіційна версія їхніх колег, які вели
цю справу, полягала в тому, що один із хлопців застрелив напарника, а
після цього пустив собі кулю в лоб. Звісно, після всіх потрібних маніпуляцій,
чи, радше, розмов із духами загиблих, екстрасенси доводять, що все було не так,
і покійні міліціонери стали жертвами когось із тих, хто «кришує» наркотрафік на
їхній ділянці лінійного відділу міліції, де працювали обидві жертви злочину.
Найбільше в цьому сюжеті вразило не те, що азербайджанський та українська
екстрасенси досягли саме такого результату. Вразило передусім те, наскільки
формально велося офіційне слідство, бо навіть пересічному глядачеві з
оприлюднених на камеру фрагментів із його матеріалів зрозуміло, як багато
недоладностей у тій версії, яку визнали єдино можливою. На них указує штатний
експерт-криміналіст програми, покликаний підтверджувати або спростовувати
висновки екстрасенсів за допомогою експертиз та речових доказів. А ще вразило
те, що після передачі цих висновків до правоохоронних органів Сумщини справу
вирішили повернути на додаткове розслідування. Батькам це, звісно, повернути
дітей не допоможе, але надію на справедливість дає.

Другий фільм циклу засвідчив те, що його творці – в
тренді, якщо можна так назвати скандальну тему педофілії.  За вирішення взялися цього разу екстрасенси
(британська медіум та тувинська шаманка), які мають встановити, хто ж насправді
поглумився над 11-річним хлопчиком на Сумщині, а потів і вбив його. Після
численних розмов із мамою покійного Юрчика та його вітчимом, педагогами
місцевої школи та односельцями, а також кількох обрядів та розмов із духом
загиблого, обидві учасниці «Битви екстрасенсів» доходять висновку:
вбивця – не той, кого заарештували за злочин. Фінал – дуже
оптимістичний, адже затриманого відпускають, вирішивши далі шукати злочинця за
прикметами, вказаними екстрасенсами.

Назвати цю частину циклу спекуляцією на актуальній темі не
випадає, адже тема педофілії авторами ніде не педалюється. Але знову ж таки
червоною ниткою через увесь фільм в’ється констатація сумної й водночас
страшної реальності: українська міліція без сторонньої допомоги чи втручання не
вміє розкривати злочини, пов’язані з небезпекою для життя громадян.

У двох наступних (і поки що, як кажуть на флоті, крайніх)
випусках проекту екстрасенси встановлювали обставини самогубств 14-річної
дівчинки з Тячева на Закарпатті та 17-річного курсанта Льотного військового
ліцею з Чернігова. І в першому, і в другому випадках повторно звертатися до
правоохоронців через нові обставини не доведеться, бо і школярка,
й курсант, за висновками екстрасенсів, самі скоїли самогубство. Проте ці
частини циклу звертають увагу батьків обох жертв – попередити те, що
сталося з їхніми дітьми, вони цілком могли. Якби бодай у чомусь поступилися
власними амбіціями й прислухалися до бажань дочки чи сина. Або хоча б
намагалися дізнатися, що з їхніми дітьми відбувалося.

 Отже, перед нами – цілком самостійний соціальний
проект каналу, як на мене, вдалий.

Якщо вже закільцьовувати аналогії «Слідства…» з
американськими телепроектами, можна згадати цього разу вже художній серіал
«Менталіст». Його герой Патрик Джейн (актор Саймон Бейкер) не стомлюється
повторювати: екстрасенсів не буває! Йому можна вірити, адже в минулому, до того
як він став консультантом Каліфорнійського бюро розслідувань, сам дурив публіку
чудесами на кшталт розмов із духами померлих і називався при тому саме
екстрасенсом. Зате в них є медіуми, які допомагають поліції. Ну, а в нас нехай
це будуть екстрасенси, котрі переробляють роботу міліції. Те, що вона при цьому
їм допомагає, аж ніяк міліціонерів не турбує. Навпаки, їм, судячи з побаченого,
за честь засвітитися в такому проекті! Тішить одне: якщо вже стане геть
непереливки й ніхто з правоохоронців не зможе вам допомогти у встановленні
істини, можна написати листа до проекту СТБ.

Інна Долженкова